Мечников Ілля

Мечников Ілля (1845 — 1916)

Один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 «За вивчення імунної системи»

Вчений

Місце народження — с. ІванівкаХарківської губернії

Навчався у 2-й Харківській гімназії та на відділенні природничих наук Харківського університету (закінчив 1864 року). 1864-1867 — працював у Гессені, Геттінгені та Мюнхені. 1867 — отримав ступінь магістра зоології. Працював у Новоросійському університеті (Одеса; 1867-1868; доцент зоології) та Петербурзькому університеті (1868-1870). 1870-1882 — завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (Одеса). Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). 1886-1887 — завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). 1888-1916 — завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. — заступник директора інституту). Почесний член Петербурзької академії наук (1902).

Биков Леонід Федорович

Биков Леонід Федорович (12 грудня 1928, Знаменське Слов’янського району Донецької області — †12 квітня 1979) — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д.Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини» (1953).

1951 – 1960 актор Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка. 1960 – 1968 – актор та режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 – актор кіностудії ім. Довженко. На Київській кіностудії поставив фільми: «В бій ідуть одні „старики“» та «Ати-бати, йшли солдати».

Автор сценаріїв сатиричного кіножурналу «Фітіль».

Леонід Биков – лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо.

2001 року у Києві було відкрито пам’ятник Військовим льотчикам, образом для скульптури якого став Леонід Биков.

На честь Бикова названа одна з вулиць Києва.

Фільмографія1953 Доля Марини актор
1954 Приборкувачка тигрів актор
1955 Максим Перепелиця актор
1955 Чужа рідня актор
1957 Поруч з нами актор
1958 Добровольці актор
1958 Дорога моя людино актор
1959 Травневі зорі актор
1959 Сварка в Лукашах актор
1960 Олексійкове кохання актор
1960 Обережно, бабуся! актор
1961 Горизонт актор
1961 Як ниточка не в’ється… режисер
1962 Коли разводять мости актор
1962 На семи вітрах актор
1964 Зайчик актор, режисер
1966 В місті С. актор
1968 Розвідники актор
1970 Щастя Ганни актор
1971 Де ви, лицарі? актор, режисер
1973 В бій ідуть одні «старики» актор, режисер, сценарист
1976 Ати-бати, йшли солдати актор, режисер

З історії фільму «У бій ідуть одні «старики»»

ТВОРЕЦЬ ФІЛЬМУ «У БІЙ ІДУТЬ ОДНІ СТАРИКИ»

Давньою мрією Леоніда було створення картини про героїзм радянських льотчиків у роки війни. Любов до цієї професії жила в ньому завжди. Тому, коли наприкінці 60-х років з’явилась можливість такої постановки, Биков не гаяв часу. Але ставити картину довго не давали, вважаючи її не надто героїчною. Аби довести зворотне, Биков почав «обкатувати» сценарій фільму в театрі. Читання окремих уривків зі сцени викликало у слухачів таке захоплення, що жодних сумнівів у правильності вибраного шляху не залишилося. У 1972 році Биков нарешті почав знімати фільм. А на початку 1974 року картина «У бій ідуть одні старики» вийшла на екрани країни і швидко стала суперпопулярною. На Всесоюзному фестивалі у Баку вона отримала почесний приз, з яким пов’язана майже детективна історія…

А сталося так, що на тому ж фестивалі демонструвався фільм Василя Шукшина «Калина красная», який попри великий успіх у глядачів та знавців кіно викликав несприйняття чиновників. Щоб щось протиставити В.Шукшину, з’явилася кулуарна «думка» віддати перше місце фільму Л.Бикова. Розуміючи всі ці далекі від справжнього мистецтва рухи і високо цінуючи доробок свого колеги, Леонід Биков заявив: «У списку, де буде Василь Шукшин на першому місці, для мене честь бути хоч сотим. Бо його картина — це справжній прорив у заборонену зону, прорив у сферу, про яку раніше й думати не дозволялося».

У результаті «Калина красная» взяла таки головний приз бакинського кінофестивалю.

Після тріумфального успіху фільму «У бій ідуть одні старики» не помічати талановитого режисера було вже неможливо. В тому ж році йому було присвоєне звання народного артиста України, яке повною мірою відобразило його велику народну популярність і любов.

Лесь Курбас

Лесь Курбас (1887 — 1937)

Видатний актор

Актор
Місце народження: м. Самбір (тепер Львівської області)

Народився 25 лютого 1887 року в родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою — Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту. Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Надніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Організував студію молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з’явилася вже влітку 1917 року. Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім. Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані. Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга — Миколу Гуровича Куліша. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові. Незважаючи на подеколи несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з тенденціями спрощення мистецтва. Згодом його було звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його вислали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957 року посмертно реабілітовано.

Гринько Микола

Гринько Микола (1920 — 1989)

Видатний радянський актор

Місце народження – м. Херсон

Народився у сім’ї акторів Робітничо-селянського пересувного театру на Україні. На фронті в часі другої світової війни він був стрілком-радистом авіаполку. У своїй частині він створив ансамбль самодіяльності, з яким вони гастролювали як фронтова бригада. Після війни став помічником режисера. З 1946 — актор драматичних театрів Запоріжжя та Ужгорода. З 1955 — актор та художній керівник Київського естрадного оркестру «Днiпро». З 1963 — актор кіностудії ім. Довженко. Дебютував у кіно в 1951 році в ролі Бунтаря у фільмі Ігоря Савченка «Тарас Шевченко». В 1961 зіграв солдата-американця в фільмі «Мир тому, що входить» (картина отримала найвищу нагороду — «Золотого лева» на Венеційському кінофестивалі). Знімався в ролі А.П.Чехова у фільмі Сергія Юткевича «Сюжет для невеличкого оповідання» (1969), у багатьох фільмах Тарковського — “Іванове дитинство” (1962), “Андрій Рубльов” (1966), “Соляріс” (1972), “Дзеркало” (1974), роль Професора у “Сталкері” (1979). Знімався в дитячих фільмах «Пригоди Буратіно», «Автомобіль, скрипка і собака Клякса», «Пригоди Електроніка». Похований на Байковому кладовищі.

Олесь Гончар Україні

Плюндруються твої сади, 
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.

Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до дна
Готовий кров свою віддати.

І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.

І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України.

Учан-су — Кримська Ніагара

Водоспад Учан-су, що гуркотить всього у восьми кілометрах від Ялти, добре відомий: описаний, оспіваний і покірний. Цей овіяний легендами водоспад — найвищий і в Криму, і в усій Україні.

Ріка Учан-су бере початок в горах на висоті 1233 метри під обривом скелі Ай-Петри, а на висоті 390 метрів зривається вниз водоспадом заввишки 98 метрів. Це удвічі вище за Ніагарський водоспад. Вода, що скажено клекоче, ударяється об уступи, розлітається водяним пилом.

У найбільшого уступу — статуя орла, що летить вгору назустріч струменям, що летять вниз. Декоративний орел вінчає насправді невелику водозабірну будову. Вода від неї поступає у водосховища на горі Могабі.

Ріка Учан-су нижче за течією утворює ще два менші водоспади, стікає до Ялти і впадає в морі в самому її центрі. Нижче за водоспад річка вже міняє свою назву, стає Водоспадною. Хоча і вище вона виявляється названою на честь водоспаду: Учан-су — вода», що «летить (що падає), на кримсько-татарському. Водою», що «висить, — Кремасто-Неро називають водоспад кримські греки. Ще одне його ім’я — Ауткинский водоспад, по назві ялтинського передмістя.

Сам водоспад відповідає безлічі назв і здається багатоликим: він виглядає по-різному в різні пори року. Бурхливий і гримлячий весною, влітку він — усього лише декілька цівок. Іноді в особливу жару Учан-су і зовсім пересихає. А в суворі зими водоспад замерзає, стаючи вражаючою крижаною брилою. По такій величезній бурульці в 1986 році підійнявся знаменитий альпініст-першопідкорювач Юрій Лишаїв.

Він згадує, що підкорення було рівно небезпечним і дивним. Водоспад на ділі виявився не суцільним крижаним масивом: він був складений з окремих замерзлих струменів-бурульок. Кожна крижана трубка сяяла веселкою на сонці, усередині кожної була вода. Щоб почати сходження, Юрій Лишаїв декілька тижнів чекав, поки основа водоспаду не мерзнутиме із землею. У результаті підніматися йому припало при температурі — 17 градусів впродовж трьох годин, серед великих бурульок, що зриваються з водоспаду.

Пізніше альпініст повторив небезпечне сходження навіть без страховки.

Учан-су не лише сам по собі вражає, його околиці повні пам’яток, пам’ятників історії і природи. У околиці Ялти, найближчої до Учан-су, жив Антон Павлович Чехов, і його будинок-музей стоїть зовсім недалеко від водоспаду. По дорозі до водоспаду можна відвідати Долину казок, побачити стіни древньої фортеці Учан-Су-Исар. А ліс біля водоспаду складений зі знаменитої кримської сосни, що робить повітря особливо чистим.

Василь Стус

Василь Стус (1938 — 1985)

Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х. Талановитий письменник, поет, перекладач, літературознавець, правозахисник. Герой України. 

Місце народження: с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області

Вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. Вчителював в селі Таужня Кіровоградскої області, служив в армії. Переклав близько сотні віршів Гете і Рільке. Працював редактором газети «Соціалістичний Донбас», вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР у Києві. Брав участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що був звільнений з інституту. Працював на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Був учасникрм гельсинської групи захисту прав людини. За переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і половину життя — 23 роки — був позбавлений волі. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпня 1985 його відправили в карцер. В ніч 3 на 4 вересня він помер. 26 листопада 2005 Стусу посмертно надано звання Героя України. 1991 його посмертно відзначили Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990).

Фестиваль Давньої Музики

Львів – один з найдавніших історичних центрів України. В різні епохи Львів(Leopolis, Lwow, Lemberg) був адміністративним осередком Галицько-волинського королівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, що відчутно відобразилося в культурній та історичній спадщині міста. В ньому збереглося багато пам’яток давнини – це вулиці і площі, палаци і храми, оздоблені досконалими зразками скульптури,вітражу, живопису. Унікальним архітектурним комплексом середньовіччя і ренесансу вважається Площа Ринок; музейні колекції Львова зберігають шедеври європейського барокового мистецтва, як, наприклад, скульптури Іоана Пінзеля чи «У лихваря” Жоржа де Лятура. Важливе місце в культурній спадщині міста займає музика.

 

Музичне життя давнього Львова – свідчать історичні документи з міських архівів – було багатим і національно різноманітним. У місті впродовж багатьох століть звучала вокальна та інструментальна, церковна і світська музика різних часів, народів та стилів. Серед відомих імен нашої музичної історії: середньовічний український бард Митуса, польський ренесансний композитор Мартин Львівський,австрійський класик Франц Ксавер Моцарт, син геніального Вольфгана Амадея Моцарта.

 

Об’єктивна музична ситуація в Україні ХХ століття не сприяла виникненню напрямку історичного виконавства, що в багатьох країнах Європи має вже столітню історію. Тому потреба активного функціонування давньої музики визрівала десятиріччями, але конкретна ідея «озвучення” історичного комплексу Львова лише кілька років тому набула форми ФЕСТИВАЛЮ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ.

 

Він був заснований 2003 року Центром Міжнародних Культурних Ініціатив (ЦМКІ) у співпраці з Управлінням культури Львівської міської ради, за підтримки Польського Інституту і Чеського Центру. Від часу свого заснування ФЕСТИВАЛЬ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ У ЛЬВОВІ вперше в Україні в такому обсязі і на такому професійному рівні представив оперну і ораторську, органну та камерну, вокальну та інструментальну музику середньовіччя, ренесансу, бароко і класицизму з різних європейських країн. Це розмаїття відображає полінаціональне культурне середовище давнього Львова.

 

Учасниками ПЕРШОГО, ДРУГОГО і ТРЕТЬОГО ФЕСТИВАЛІВ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ (2003-2005) були ансамблі ”Ortino Musicale” і «Ars Leonis Basel” (Базель), «Dekameron” (Варшава), «Collegio di musicasacra” (Вроцлав), «Capellaall’Antico” (Замостя), «Consortium Sedinum” (Щецін), «Ritornello” (Прага), «Музичні асамблеї” (Київ), об’єднання «Майстерня пісні”, хор «Gloria”, оркестри «INSO Львів” і «Leopolis”, ансамблі «Ricercare”,»Львівські МЕНЕСТРЕЛІ” і «A cappella Leopolis” (Львів), солісти з Швейцарії,Польщі, Чехії, Словаччини, України. Концерти відбувалися в Костелі Св. Марії Магдалини (Будинок органної та камерної музики) і в Храмі Св. Лазаря (Хорова школа «Дударик”).

 

Особливим став ЧЕТВЕРТИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ «ЛЬВІВ-750” (3-15 вересня 2006 р.), присвячений ювілеєві міста. До його концертів увійшли «музичні картини з історії Львова – звучала музика з Львівського ірмологіону, з Львівської-лютневої табулатури, твори Мартина Львівського і Ф. К. Моцарта («львівського Моцарта”). У фестивалі взяли участь виконавці з Швейцарії, Німеччини,Нідерландів, Чілі, Угорщини, Чехії, Польщі, України. За сприяння Універсальної Інвестиційної Групи був випущений диск «Музика давнього Львова”, до якого увійшли «живі” записи з концертів фестивалю.

 

Напрямки, накреслені попередніми Фестивалями Давньої Музики, розвиваються і надалі. Зокрема, постійним фактором репертуарної політики стає тенденція до включення музики з львівських джерел, з джерел регіону. Ще один напрямок формування фестивальних програм – відкриття і»озвучення” давніх зразків української музики різних регіонів, представлення її в контексті творчості Східної та Західної Європи.

 

Програма П’ЯТОГО ФЕСТИВАЛЮ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ У ЛЬВОВІ (2-13 жовтня 2007 р.) вибудовувалась навколо кількох найважливіших акцій – це середньовічна і ренесансна скандинавська та італійська музика у виконанні шведського ансамблю «LaudeNovella”, українські прем’єри середньовічного кодексу «Carmina Burana” (XI-XIIIст.), органних творів Д. Букстегуде та клавесинових творів Ж. Ф. Рамо, подвійних,потрійних і почетвырних клавірних концертів Й. С. Баха. У фестивалі брали участь музиканти з Швеції, Росії, Польщі та України.

 

ШОСТИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ У ЛЬВОВІ «З ЧАСІВ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ” (3-12 жовтня 2008 р.) був присвячений польсько-литовсько-білорусько-українським музичним взаєминам, що складалися особливо активно в XVI–XVIII століттях в межах однієї держави.

 

 

Любіть Україну, як сонце, любіть…. Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Невеличкі труднощі.

Доброго дня шановні відвідувачі. Не хотів повідопляти заздалегіть, але мушу. Як ви знаете, мій блог присвяченний Україні, і я, як завзята людина, люблю подорожувати моею Батьківщиною. І ось у грудні місяці я планував подорож до Прикарпаття та Карпат, я вже за все домовився, придбав квитки, аж тут мені телефонує власник квартири, у якій я планував зупинитися, і каже що не зможе мене у себе посилити. Я почав шукати вихід і знайшов, але, порахувавши гроші, зрозумів що мені не вистачає 458 гривнів. Тому я змушенний попрохати Вас допомогти мені.

Ви можете надіслати мені гроші, невеличку сумму, на мої електроні гаманці WebMoney:

U204005943873

Z979113711858

R398437795799

E267793154680

B269307672669