Биков Леонід Федорович

Биков Леонід Федорович (12 грудня 1928, Знаменське Слов’янського району Донецької області — †12 квітня 1979) — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д.Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини» (1953).

1951 – 1960 актор Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка. 1960 – 1968 – актор та режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 – актор кіностудії ім. Довженко. На Київській кіностудії поставив фільми: «В бій ідуть одні „старики“» та «Ати-бати, йшли солдати».

Автор сценаріїв сатиричного кіножурналу «Фітіль».

Леонід Биков – лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо.

2001 року у Києві було відкрито пам’ятник Військовим льотчикам, образом для скульптури якого став Леонід Биков.

На честь Бикова названа одна з вулиць Києва.

Фільмографія1953 Доля Марини актор
1954 Приборкувачка тигрів актор
1955 Максим Перепелиця актор
1955 Чужа рідня актор
1957 Поруч з нами актор
1958 Добровольці актор
1958 Дорога моя людино актор
1959 Травневі зорі актор
1959 Сварка в Лукашах актор
1960 Олексійкове кохання актор
1960 Обережно, бабуся! актор
1961 Горизонт актор
1961 Як ниточка не в’ється… режисер
1962 Коли разводять мости актор
1962 На семи вітрах актор
1964 Зайчик актор, режисер
1966 В місті С. актор
1968 Розвідники актор
1970 Щастя Ганни актор
1971 Де ви, лицарі? актор, режисер
1973 В бій ідуть одні «старики» актор, режисер, сценарист
1976 Ати-бати, йшли солдати актор, режисер

З історії фільму «У бій ідуть одні «старики»»

ТВОРЕЦЬ ФІЛЬМУ «У БІЙ ІДУТЬ ОДНІ СТАРИКИ»

Давньою мрією Леоніда було створення картини про героїзм радянських льотчиків у роки війни. Любов до цієї професії жила в ньому завжди. Тому, коли наприкінці 60-х років з’явилась можливість такої постановки, Биков не гаяв часу. Але ставити картину довго не давали, вважаючи її не надто героїчною. Аби довести зворотне, Биков почав «обкатувати» сценарій фільму в театрі. Читання окремих уривків зі сцени викликало у слухачів таке захоплення, що жодних сумнівів у правильності вибраного шляху не залишилося. У 1972 році Биков нарешті почав знімати фільм. А на початку 1974 року картина «У бій ідуть одні старики» вийшла на екрани країни і швидко стала суперпопулярною. На Всесоюзному фестивалі у Баку вона отримала почесний приз, з яким пов’язана майже детективна історія…

А сталося так, що на тому ж фестивалі демонструвався фільм Василя Шукшина «Калина красная», який попри великий успіх у глядачів та знавців кіно викликав несприйняття чиновників. Щоб щось протиставити В.Шукшину, з’явилася кулуарна «думка» віддати перше місце фільму Л.Бикова. Розуміючи всі ці далекі від справжнього мистецтва рухи і високо цінуючи доробок свого колеги, Леонід Биков заявив: «У списку, де буде Василь Шукшин на першому місці, для мене честь бути хоч сотим. Бо його картина — це справжній прорив у заборонену зону, прорив у сферу, про яку раніше й думати не дозволялося».

У результаті «Калина красная» взяла таки головний приз бакинського кінофестивалю.

Після тріумфального успіху фільму «У бій ідуть одні старики» не помічати талановитого режисера було вже неможливо. В тому ж році йому було присвоєне звання народного артиста України, яке повною мірою відобразило його велику народну популярність і любов.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*