Фестиваль Давньої Музики

Львів – один з найдавніших історичних центрів України. В різні епохи Львів(Leopolis, Lwow, Lemberg) був адміністративним осередком Галицько-волинського королівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, що відчутно відобразилося в культурній та історичній спадщині міста. В ньому збереглося багато пам’яток давнини – це вулиці і площі, палаци і храми, оздоблені досконалими зразками скульптури,вітражу, живопису. Унікальним архітектурним комплексом середньовіччя і ренесансу вважається Площа Ринок; музейні колекції Львова зберігають шедеври європейського барокового мистецтва, як, наприклад, скульптури Іоана Пінзеля чи «У лихваря” Жоржа де Лятура. Важливе місце в культурній спадщині міста займає музика.

 

Музичне життя давнього Львова – свідчать історичні документи з міських архівів – було багатим і національно різноманітним. У місті впродовж багатьох століть звучала вокальна та інструментальна, церковна і світська музика різних часів, народів та стилів. Серед відомих імен нашої музичної історії: середньовічний український бард Митуса, польський ренесансний композитор Мартин Львівський,австрійський класик Франц Ксавер Моцарт, син геніального Вольфгана Амадея Моцарта.

 

Об’єктивна музична ситуація в Україні ХХ століття не сприяла виникненню напрямку історичного виконавства, що в багатьох країнах Європи має вже столітню історію. Тому потреба активного функціонування давньої музики визрівала десятиріччями, але конкретна ідея «озвучення” історичного комплексу Львова лише кілька років тому набула форми ФЕСТИВАЛЮ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ.

 

Він був заснований 2003 року Центром Міжнародних Культурних Ініціатив (ЦМКІ) у співпраці з Управлінням культури Львівської міської ради, за підтримки Польського Інституту і Чеського Центру. Від часу свого заснування ФЕСТИВАЛЬ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ У ЛЬВОВІ вперше в Україні в такому обсязі і на такому професійному рівні представив оперну і ораторську, органну та камерну, вокальну та інструментальну музику середньовіччя, ренесансу, бароко і класицизму з різних європейських країн. Це розмаїття відображає полінаціональне культурне середовище давнього Львова.

 

Учасниками ПЕРШОГО, ДРУГОГО і ТРЕТЬОГО ФЕСТИВАЛІВ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ (2003-2005) були ансамблі ”Ortino Musicale” і «Ars Leonis Basel” (Базель), «Dekameron” (Варшава), «Collegio di musicasacra” (Вроцлав), «Capellaall’Antico” (Замостя), «Consortium Sedinum” (Щецін), «Ritornello” (Прага), «Музичні асамблеї” (Київ), об’єднання «Майстерня пісні”, хор «Gloria”, оркестри «INSO Львів” і «Leopolis”, ансамблі «Ricercare”,»Львівські МЕНЕСТРЕЛІ” і «A cappella Leopolis” (Львів), солісти з Швейцарії,Польщі, Чехії, Словаччини, України. Концерти відбувалися в Костелі Св. Марії Магдалини (Будинок органної та камерної музики) і в Храмі Св. Лазаря (Хорова школа «Дударик”).

 

Особливим став ЧЕТВЕРТИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ «ЛЬВІВ-750” (3-15 вересня 2006 р.), присвячений ювілеєві міста. До його концертів увійшли «музичні картини з історії Львова – звучала музика з Львівського ірмологіону, з Львівської-лютневої табулатури, твори Мартина Львівського і Ф. К. Моцарта («львівського Моцарта”). У фестивалі взяли участь виконавці з Швейцарії, Німеччини,Нідерландів, Чілі, Угорщини, Чехії, Польщі, України. За сприяння Універсальної Інвестиційної Групи був випущений диск «Музика давнього Львова”, до якого увійшли «живі” записи з концертів фестивалю.

 

Напрямки, накреслені попередніми Фестивалями Давньої Музики, розвиваються і надалі. Зокрема, постійним фактором репертуарної політики стає тенденція до включення музики з львівських джерел, з джерел регіону. Ще один напрямок формування фестивальних програм – відкриття і»озвучення” давніх зразків української музики різних регіонів, представлення її в контексті творчості Східної та Західної Європи.

 

Програма П’ЯТОГО ФЕСТИВАЛЮ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ У ЛЬВОВІ (2-13 жовтня 2007 р.) вибудовувалась навколо кількох найважливіших акцій – це середньовічна і ренесансна скандинавська та італійська музика у виконанні шведського ансамблю «LaudeNovella”, українські прем’єри середньовічного кодексу «Carmina Burana” (XI-XIIIст.), органних творів Д. Букстегуде та клавесинових творів Ж. Ф. Рамо, подвійних,потрійних і почетвырних клавірних концертів Й. С. Баха. У фестивалі брали участь музиканти з Швеції, Росії, Польщі та України.

 

ШОСТИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДАВНЬОЇ МУЗИКИ У ЛЬВОВІ «З ЧАСІВ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ” (3-12 жовтня 2008 р.) був присвячений польсько-литовсько-білорусько-українським музичним взаєминам, що складалися особливо активно в XVI–XVIII століттях в межах однієї держави.

 

 

Любіть Україну, як сонце, любіть…. Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Невеличкі труднощі.

Доброго дня шановні відвідувачі. Не хотів повідопляти заздалегіть, але мушу. Як ви знаете, мій блог присвяченний Україні, і я, як завзята людина, люблю подорожувати моею Батьківщиною. І ось у грудні місяці я планував подорож до Прикарпаття та Карпат, я вже за все домовився, придбав квитки, аж тут мені телефонує власник квартири, у якій я планував зупинитися, і каже що не зможе мене у себе посилити. Я почав шукати вихід і знайшов, але, порахувавши гроші, зрозумів що мені не вистачає 458 гривнів. Тому я змушенний попрохати Вас допомогти мені.

Ви можете надіслати мені гроші, невеличку сумму, на мої електроні гаманці WebMoney:

U204005943873

Z979113711858

R398437795799

E267793154680

B269307672669

Журавель

Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.

«Журавлі кру, кру,

В чужині умру,

Доки море перелечу,

Крилонька зітру,» – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.

Символом матері є ластівка. Народознавець Г. Маковей пише, що на Петра і Павла вшановували найстарішого члена роду. Родина дарувала йому дубовий вінок як символ довголіття. А на другу Пречисту вітали матір. До християнства 22 вересня святкували свято Рожаниці — покровительки матері — породілі. В цей день діти ліпили з глини ластівку і дарували матері. Мати зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти клали ластівочку їй у домовину, а на воротях ставили перевернуті граблі зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів і всі, хто йшов мимо двору знали, що померла та, на якій трималася вся родина. З ластівкою
пов’язано багато прикмет, повір’їв.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка — соловей.

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов’ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя.

Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди і той час були в полі і село було німе.

– Що то за люди тут живуть? — подумав соловей. — Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні.

Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов’ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Аде все те було вже знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув — і велів тому солов’ю співати день і ніч …

Корольов Сергій

Корольов Сергій

(1907 — 1966)

Вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор перших штучних супутників Землі та космічних кораблів

Місце народження – м. Житомир

Народився в сім’ї вчителів. З трьох років жив у дідуся і бабусі у Ніжині, потім з матір’ю переїхав до Саратова. В1914 році переїжджає до Києва, в жовтні 1916- в Одесу, де навчається в першому класі Третьої гімназії, але навчання перериває революція, і після цього навчається вдома. В 1922 році вступає в Першу будпрофшколу в Одесі, приєднується до Товариства авіації і повітроплавання України та Криму, в липні 1924 року закінчує будпрофшколу і восени вступає на механічний факультет КПІ. Влітку 1926 року переводиться на аеромеханічний факультет МВТУ ім. М.Баумана, як диплом захищає проект двомісного літака «СК-4». В 1928-30 роках закінчив школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту. В 1930 році захворів на тиф, став інвалідом, але вивчає працю «Реактивний аероплан» К.Ціолковського, повертається працювати Тсоавіахімі (Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву) . В 1931 р. у Москві й Ленінграді створюються Групи вивчення ракетного руху (ГВРР) при Тсоавіахімі, які очолює Корольов. В 1933 році випробувано перші радянські ракети на гібридному і рідинному паливі . 2 вересня 1933 р. у Москві на базі МосГВРР і газодинамічної лабораторії (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ), Корольова призначають заступником начальника, керівником відділу крилатих ракет, з 1937 – начальником групи ракетних апаратів. 27 червня 1938 р. Корольова арештовано, присуджено на 10 років таборів з конфіскацією майна і відправлено на Колиму, 2 березня 1940 р. його етапують в Бутирську тюрму в Москву, і вирок скорочують до 8 років. З вересня 1940 року – в закритому ЦКБ-29, де працювали ув’язнені вчені, потім – в аналогічному Особливому технічному бюро в Казані, котре розробляло ракетні двигуни для пікіруючого бомбардувальника. 27 липня 1944 року ВР СРСР знімає з нього судимість, але не дозволяє переїхати. В вересні 1945 року здійснив поїздку до Німеччини для вивчення трофейної ракетної техніки. В 1946 році його призначено головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. В 1952 році подав заяву на вступ в Комуністичну партію, яка була задоволена лише в 1957 році. З серпня 1956 керує спеціальним ракетним конструкторським бюро. 27 серпня 1957 р. здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети, 4 жовтня – перший штучний супутник Землі. 12 квітня 1961 здійснено перший політ людини в космос (пілот – Ю.Гагарін). 12 жовтня 1964 р. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. 18 березня 1965 О.Леоновим здійснено перший вихід в відкритий космос. Під керівництвом Корольова створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Помер, не доживши до 60-ліття, похований в Кремлівській стіні в Москві.

Богомолець Олександр Олександрович

Богомолець Олександр Олександрович (1881 -1946)

 

Український патофізіолог і науковий організатор, академік АН УРСР і СРСР

 

Місце народження –Київ.

 

Народився в Києві в Лук’янівській тюрмі, де була ув’язнена його мати Софія Миколаївна Богомолець, засуджена на 10 років каторжних робіт у справі Південноросійського робітничого союзу. Батько — О. М. Богомолець, земський лікар, також брав участь у революційному русі. Закінчивши гімназію в Києві, вступив на медичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Під час навчання, а також після закінчення університету (1906) працював при кафедрі загальної патології під керівництвом передових вчених того часу. В 1909 захистив докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». В 1911 обраний професором по кафедрі загальної патології нововідкритого Саратовського університету. Після Жовтневого перевороту був членом комісії по боротьбі з висипним тифом та консультантом сан. відділу Пд.-Сх. фронту Червоної Армії. В 1925 переїхав до Москви, де керував кафедрою патологічної фізіології 2-го Московського університету і брав активну участь в організації Інституту вищої нервової діяльності Комуністичної академії, Медико-біологічного інституту та Інституту переливання крові. Президент

Академії наук Української РСР (1930-1946). В 1931 переїхав до Києва з групою учнів, створив і очолив Інститут експериментальної біології та патології Міністерства охорони здоров’я УРСР і Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Реорганізував Академію наук. Був засновником «Фізіологічного журналу», редактором багатьох наукових збірників.

Акерманська фортеця

Акерманська фортеця в Білгород-Дністровському

За своє 2500-річне існування р. Білгород-Дністровський набув найбагатшої історії, пережив багато історичних епох, його численні назви свідчать про часте пересування і зміну населення, але береги швидкого Дністра завжди були густо заселені.

Історія р. Білгород-Дністровського починається з кінця VI ст. до н.е., коли вихідці з малоазійського міста Милета на західному березі річки Дністер заснували місто Офиуссу — Тиру. Залишки древньої Тири, розташовані на місці нинішнього Білгорода-Дністровського є унікальним пам’ятником історії і культури.

За, майже, тисячолітню історію Тиру пережила не одне нашестя — гети, готи, гуни; а в перших віках н.е. місто входило до складу Римській імперії і перейменовується в Алба-Юлію. Ранні слов’яни називають місто Турисом, викриї і тиверці — Білгородом.

У XII ст. Білгород входить до складу Галицько-волинського князівства, з 1214 р. — під владою Угорського королівства. У кінці XIV ст. місто входить до складу Молдавського панування і іменується як Четатя-Албє. Він стає його головним портом і столицею південних провінцій Молдавії.

До цього часу завершується і будівництво потужної фортеці — одного з видатних і цікавих пам’ятників оборонної архітектури середньовіччя.

Будівництво такої фортифікаційної споруди було пов’язане, передусім, з політичною нестабільністю в краю. Про час будівництва фортеці існують різні версії.

Одні вважають її турецькою, інші молдавською, а цитадель — генуезькою, будувалася ж вона майже 200 років (XIII — XV ст.). У всі часи фортеця захоплювала, вражала своєю потужністю і неприступністю. Побудована на високому скелястому березі Дністровського лиману з місцевого каменю — вапняку, в плані є неправильним багатокутником площею трохи більше 9 га. Піднявшись на бічний майданчик стін, можна обійти фортецю по периметру і ознайомитися з конструктивними і архітектурними особливостями оборонної лінії.

Протяжність оборонних стін близько 2,5 км, висота стін і веж від 5 до 15 м, товщина від 1,5 до 5 м З півночі фортеця омивається водами Дністровського лиману,

з трьох інших сторін оточена глибоким ровом, вирубаному в скелі. Спочатку рів заповнювався водою, його глибина складала близько 20 м, ширина 14 м, крім того, внутрішня стіна рову тривала до росту людини і служила захистом для тих, хто охороняв його. У стіни фортеці було вбудовано 34 вежі, різної в плані, по висоті і призначенню. 12 з них — підлоги усередині, були житла, пристосовані для самостійної оборони і зберігання громадських запасів зерна.

Деякі з цих веж мають свої назви, пов’язані з прадавніми легендами і відданнями, — вежі Овідія, Пушкіна, Темниця, Комендантська і Скарбниця. Вхід у фортецю з боку міста

здійснювався через Головні (Кілійскі) ворота — це був найголовніший об’єкт в обороні, колись тут був підйомний міст, двоє стулкових воріт, дві загострене грати — герси, в другому ярусі розташовувалися отвори або щілини для окропу і смоли.

Внутрішніми оборонними стінами фортеця розділена на 4 двори, кожен з них мав своє призначення і міг витримати облогу самостійно.

Цивільний двір — призначався для захисту місцевого населення під час облоги. Він найбільший — майже 5 га, тут знаходилися житлові будівлі, які в XIX столітті були розібрані. Сьогодні на самому піднесеному місці знаходяться залишки турецької мечеті — мінарет, побудованою на розвалинах християнського храму XII — XIII вв., і найвища вежа — Сторожова.

Наступний двір — Гарнізонний — площею близько 2 га — тут розташовувалися казарми, стайні, склади під боєприпаси. Вхід в двір здійснювався через спеціальні ворота з особливою системою захисту, сьогодні від цих воріт йде вимощена кільцева дорога.

Господарський двір або Портовий — майже повністю зруйнований, призначався для торгівлі і складування.

Найдревнішою і загадковішою є Цитадель (фортеця у фортеці) — це кінець XII в, площа цього двору трохи більше 300 квадратних метрів. По чотирьом кутам розміщувалися 4 найпотужніших вежі, висота якої спочатку могла досягати 20 м, товщина стін досягала 5 м І він був щільно забудований. Тут розташовувався комендант, його штаб — вежа комендантська; комендантський палац, пороховий підвал, зберігалася казна міста і розміщувалася охорона коменданта. Цитадель мала кругову оборону і була неприступним замком. Свою роль в обороні фортеці грали підземні укриття, секретні ходи, які сьогодні, на жаль, практично не вивчені.

У XV ст. Оттоманська імперія робить ряд спроб захопити місто і фортецю. Найважча і жорстока спроба була зроблена в серпні 1484 г, коли 300-тисячна армія турецького султана Баязита II, 50-ти тисячна армія кримського хана Менгли-Гірея і 100 бойових кораблів обложили фортеця з боку суші і лиману. Нападаючі засипали глибокий кріпосний рів, копали траншеї для артилерії, обстрілювали з усіх боків, а потім пішли на штурм.

Після відчайдушного опору захисники фортеці були вимушені здати її ворогові. На довгі 328 років було встановлено турецьке панування, місто дістало нову назву Аккерман (білий камінь), стає центром Акерманського санджака

Нова влада розуміла величезне стратегічне значення фортеці і докладала великих зусиль до підтримки бойового стану кріпосних споруд, активно реконструювали її по вимогах нової епохи у військовій справі.

У XVIII ст. Росія перетворилася на велику світову державу, що займала важливе місце в системі міжнародних відносин. Події трьох російсько-турецьких військ торкнулися території півдня Росії.

У 1770 р. після 10 денної облоги війська бригадного генерала И.А. Игельстрема — перший раз беруть місто. У 1789 р. — штурм фортеці здійснювали війська під командуванням Г. Потьомкіна, частинами Чорноморського флоту командував Ф.Ф. Ушаков, брали участь М. Кутузов, М. Платов, Барклай-де-Толли.

У 1832 р. фортеця скасовується як військово-оборонна споруда, а в 1896 р. була оголошена історико-архітектурним пам’ятником.

Сьогодні Білгород-Дністровська фортеця — це пам’ятник національного значення, приваблива для численних туристів, тут проводяться пісенні фестивалі, стіни фортеці «штурмують» в театралізованих виставах, можна прийняти участь і в рицарських поєдинках.

Цікава фортеця і як об’єкт для кінематографістів. Тут знімалися: «Отелло», «Адмірал Ушаков», «Капітан Немо», «Через 20 років», «Зцілення любов’ю», «Приречена стать зіркою» і інші.

Незважаючи на численні історичні події, ремонти і перебудови, фортеця зберегла свою первинну структуру, її унікальність, високу архітектурно-будівельну майстерність досі захоплюють і дивують своєю неповторністю.

Корисна інформація для туристів:

 

Білгород-Дністровський знаходиться в 90 км. від Одеси, час шляху в маршруті близько півтора годин.

Якщо добиратися своїм ходом, то найзручніше на маршрутному таксі №560, яке кожні 10 хвилин відходить від Одеського ж/д вокзалу (з боку того, що Привіз).

 

Якщо неквапом обходити фортецю, знадобиться від 3 до 5 годин, тому краще узяти з собою щось перекусити, оскільки в окрузі і на території фортеці є тільки невеликі рундуки з печивом, чіпсами і пивом.

 

На території фортеці діє музей, в якому зібрані археологічні розкопки древньої Тири, Акермана і фортеці. Музей відкритий в робітники дні, там же можна скористатися послугами екскурсовода.

Без верби і калини – нема України

Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.

Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу І Т. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла бона йому на Втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Левиної Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток.

Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба е особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона Швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, Щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша «Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу…»

А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі;

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

 

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.

З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.

Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Оспівана калина у поезіях Т. Г. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. До речі, Л. Українка написала вірш «Калина» після похорону свого коханого С. Мержинського. У цьому вірші вона вилила свій біль. Кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув.

 

Тому не даром кажуть: „Без верби і калини – нема України”.

Картинна галерея Васильківського Сергія

Доброго вечора, шановні відвідувачі, я хочу презентувати Вам картинну галерею визначного українського митця Васильківського Сергія Івановича

Чумацький шлях.


Український пейзаж.


Козацький двір.


Весна в Україні.


Полтавщина.

Сільська вулиця.


Околиця.


На варті.


Козачий пікет


Сторожа запорозьких вольностей


Козача левада


Полковник реєстрового лівобережного полку у кунтуші.


Гармаш часів гетьмана І.Мазепи.


Писар військовий


Кобзар-сліпець з хлопчиком-поводирем.


Січовий дід, абшитований (відставний)


Тип запорожця.


Тип запорожця, 2 варіант.


Задунайський запорожець.

Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий (983 — 1054)

Великий князь Київський, видатний державний діяч, завдяки якому Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу

Державний діяч, великий князь київський.

1019 Ярослав Мудрий став київським Великим князем. На півночі 1030 Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв, а у 1030 — 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано м. Ярослав і Белз. 1036 р. Ярослав об’єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави. 1038 — 1042 вів походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1036 розгромив біля Києва печенігів і на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 р.Софійський собор. Під час правління Ярослава Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Було значно розширено межі її столиці — Києва, насипано нові оборонні вали (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор. Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління було засновано міста Юр’єв (нині — Тарту), Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир Волинський, Турів, встановлено династичні зв’язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. За князювання Ярослава було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди. За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на той час найвищого розвитку.